Українська академія лідерства

Тоді ніхто не чув про Академію: не було ні сайту, ні жодного випускника. До Харкова приїхав Роман Тичківський та колишній заступник міністра освіти Ізраїлю Ерез Ешель. Вони так натхненно розповідали про Академію як український Гоґвортс, про успішний досвід мехін в Ізраїлі, що ми з батьками повірили. Академія і справді виявилася казкою! Ми стали амбасадорами України в Європі під час експедиції у Нідерланди. Слухали захмарного рівня лекторів — Євгена Глібовицького, Святослава Вакарчука, Юнону Лотоцьку. Щодня робили фактчекінг новин і разом реготали з фейків про Академію на російських телеканалах. Тут я познайомилася з Наталею Попович, засновницею One Philosophy, і вже три роки працюю її асистенткою. У мене з'явилася внутрішня впевненість, я свідомо перейшла на українську і по-справжньому зрозуміла, чому люблю Україну.

Академія допомогла мені відновити зв'язок з Україною. 6 років я навчався за кордоном — у віці, коли саме формується особистість. В Академії я слухав лекції Ярослава Грицака та Орисі Демської, співорганізовував марафон імені загиблого воїна Ігоря Брановицького та спілкувався з його побратимами, розмовляв на теми ідентичності з однолітками. Це повертало мене до мого коріння. Цінними були курс фінансової грамотності з Михайлом Колісником та зустрічі із підприємцями. А якось нам дали нетривіальну математичну задачу, яку мені вдалося розв’язати першим. Так я зрозумів, що мені дуже цікаві фінанси. Я після того пішов вчитися на фінансиста, а тепер уже працюю аналітиком в інвестиційній компанії Horizon Capital. Моя місія — допомагати українським компаніям підкорювати міжнародні ринки і робити з них бізнес-чемпіонів.

“Я не думав, що ви таке зробите”, — сказав ментор і ледь не розплакався, коли побачив наш фільм про Академію на випускному. Це так надихнуло! Упродовж року я знімала короткі відео, аби фіксувати наші емоції, і самі з подругою його змонтували. Тоді, в останній тиждень навчання, я вирішила, що хочу стати режисеркою. Це і досі моя ціль. Під час Академії я придумала назву свого майбутнього ютуб-каналу — “Християнин чи бандит?”. Мій тато — греко-католицький священник, доктор канонічного права, а я навчилася знімати відео. Ми говоримо на провокативні теми: чи можна прати в неділю, чи треба вдягати хустку до церкви, чи можна вбити Путіна? У нас вже 4 тисячі підписників. Я почала йти до цієї ідеї ще з Академії — все моє теперішнє життя, тягнеться від Академії!

Я приїхав з окупованого Криму, не знав добре української мови. Академія допомогла мені в інтеграції. Я потрапив в україномовне середовище, зміг підготуватися до ЗНО і вступити до Могилянки. Завдяки лекціям Михайла Винницького зрозумів, що хочу досліджувати суспільство, тому обрав соціологію. В Академії з'явилося розуміння, що все залежить від мене і яку користь я можу принести своїй країні. Я потрапив в коло дуже крутих однолітків та менторів, з якими ми стали сім’єю, які надихають мене досі. З ностальгією згадую наші нічні рефлексії — після цих розмов я по-іншому почав ставитися до себе та світу.

Академія — це вікно можливостей. Головне — не боятися ними відповідально користуватися. Я завжди старалася бути активною на заняттях і ставила викладачам мільйон запитань. Деякі курси справді змінювали мій світогляд. Якось розговорилася з Валерієм Пекарем про інтегральну динаміку — і він запропонував мені роботу! Тоді ж моє життя змінилося назавжди. У виставковій компанії «Євроіндекс» я займалася великими освітніми конференціями, форумами. Після Академії зрозуміла, що бачу себе в освітньому менеджменті — відтак далі працювала у Львівській бізнес-школі УКУ, а пізніше у Львівській освітній фундації. Я вдячна Академії за спрямування в особистісному розвитку та ціннісних однодумці поруч. Тут формувалися мої ціннісні орієнтири, які і досі є моєю дорожньою картою по життю.

”Реінтерпретуйте і не ставайте заручниками ситуації”, — ці слова Андрія Зелінського мені дуже запам'яталися. Я раніше часто шукав проблему в чомусь чи комусь, думав “не ми такі — життя таке”. А після Академії я точно усвідомив, що все залежить від мене. Я мислив вузькими категоріями: хочу просто стати програмістом, бо він багато заробляє. А в Академії зрозумів, наскільки світ багатогранніший. Я став фанатом свого маленького міста на Тернопільщині, бо познайомився з людьми, які люблять свої міста. Я хочу повернутися у Бережани, піти у виконавчу владу і зробити усе, аби місто стало привабливим туристичним куточком.

Я навчалася на перекладача, кайфувала від навчання, але не від середовища. В Академії я знайшла спільноту таких самих підлітків, які хочуть розвиватися. В Академії доводилося займатися й улюбленою справою — перекладати та ще й робити це публічно: як їздили до Аушвіцу чи дивилися фільм о 3 ночі, коли приїжджав посол Бельгії чи колишній заступник міністра освіти Ізраїлю. Такої практики я не мала навіть в університеті!

Якось до нас в Академію прийшов колишній охоронець, який розмальовував страусині яйця. Розповідав про виставки, колекціонерів і як він цим заробляє. Виявляється, можна й таким займатися — і тебе оцінять! Завдяки таким зустрічам я зрозумів: яким би ти не був, завжди знайдеться твоє місце у світі. В Академії немає бюрократії. Ти відчуваєш себе людиною, а не гвинтиком у системі. Ти не пишеш конспекти, бо так треба, а слухаєш цікавих тобі людей. В Академії все побудоване на цікавості — ти нічого не мусиш. Після цього року світ здається ще більшим, проте й ти виріс — і можеш його підкорити.

Я навчався на ІТ та вже працював системним адміністратором, але з часом стало нецікаво. Хотів зрозуміти, хто я і чого хочу — і Академія мене наштовхнула. Якось менторка під час події дала мені свою камеру, щоб я пофотографував. Потім я вперше зняв і змонтував відео із нашої мандрівки. Так зайняв нішу відеографа в осередку. Мені це настільки сподобалося, що батьки подарували мені камеру. За кілька місяців після випуску прийшло перше комерційне замовлення від дівчини з Академії, яка працювала у Валерія Пекаря. Це було вау! Я уже три роки займаюся фотографією — це стало моїм улюбленим хобі та основним заробітком. В Академії мене навчили спілкуватися із різними людьми, тому тепер легко знаходжу підхід до своїх моделей.

Менеджер мого осередку якось сказав: “Не так важливо знати формулу, ніж вміти її знайти”. Академія не дала відповідей, а навчила їх шукати завдяки розмовам з менторами та обговоренням з однолітками. Щоранку я прокидалася із людьми, які чогось прагнуть. Досі пригадую наші спільні ранкові пробіжки серед сосен у Пущі Водиці, мотивуючі розмови під час сніданку. Я навчилася слухати, довірять, делегувати і по-справжньому працювати в команді.

У кожній експедиції я бачила круті ініціативи і фантастичних людей! Це молодь, яка створила простір “Друзі” і щодня щось робить у Костянтинівці, звідки виїхало більшість населення. Це гід з Чернігова, який збирає гроші, щоб відновити церкву 11 століття. Я відкривала для себе Україну, адже раніше бачила лише західні регіони. Я навчилася проєктної діяльності, бо організовувала триденну подію на 800 підлітків — займалася партнерами, локацією, рекламою, зовнішніми комунікаціями, логістикою. Було страшно, дуже відповідально і доводилося багато працювати. Я здобула навичку критичного та аналітичного мислення, а також комплексного розв'язання проблем.

В Академії з’явилося бажання допомагати людям через проєкти і приносити суспільну користь. Під час навчання у полтавському осередку ми організовували фестиваль здорового способу життя: робили лекції та дискусії про харчування, давали полтавчанам спробувати різні види спорту. Я отримував величезне задоволення, коли бачив вдячність учасників! Я вчився напрацьовувати ідеї, формати проєктів, презентувати їх партнерам і шукати фінансування. Це ті навички, якими я зараз користуюся, коли організовую у Львові форум “Молодвіж” на 2 тисячі учасників. Академія розширила мій світогляд. Коли я займаюся громадським проєктами і стартапами у Львові, тож можу дивитися на все під різним кутом.

Коли ти ростеш в маленькому селі, то здається, що політики чи зірки — це якісь недосяжні суперлюди. Академія стерла цей кордон — я спілкувалася з багатьма відомими людьми, стажувалася в Кабміні, а нещодавно як випускниця модерувала зустріч Академії із віцепрем'єром. Я зламала стереотип про те, що успіху можна досягнути лише з багатими батьками чи з гарвардською освітою, і здобула віру в себе. Я відкрила для себе біг, рефлексію, усвідомлений туризм та знайшла найкращих друзів. Навчилася створювала проєкти та спробувала себе у комунікаціях — так здобула навичку, за яку мені тепер платять гроші, бо працюю зараз головою відділу комунікацій в EdEra.

В Академії я почав цікавитися новинами. Держава перестала бути для мене чимось абстрактним, а стала конкретним механізмом. Ми знайомилися з тим, як працює Кабмін, Нацбанк, Верховна Рада. Я розвинув критичне мислення, вміння дискутувати і висловлювати власну думку. В Академії виховували культуру суперечки, а ми з лекторами спілкувалися на рівних. Ми все завжди планували, тому я навчився тайм-менеджменту і нещодавно навіть став тренером на цю тему для “Червоного хреста”. Зараз я навчаюся на програмуванні і вже працюю розробником у провідній ІТ-компанії SoftServe. В Академії зрозумів, що хочу працювати з людьми і далі планую розвиватися в ІТ саме як проєктний менеджер.

В Академії я надихалася своїми однолітками! Одна дівчина їздила на FLEX і до Академії вже створювала проєкт із підприємництва для школярів. Була пластунка, яка у такому віці вже виховувала малих послідовників. Ще один студент займався кібербезпекою. Я наповнювалася кожною такою історією! Прокачала ораторську майстерність, адже нас навчили говорити нешаблонно і вільно виступати перед публікою. В Академії я навчилася прислухатися до себе та іти до кінця.

Якщо у формальній освіті ти отримуєш знання у форматі “лектор читає — ти записуєш”, то в Академії — найбільше у спілкуванні: коли вирішуєш спільні завдання з друзями в осередку, коли розмовляєш з менторами чи дискутуєш з лекторами. Ми тренували цілеспрямованість і будували команду через спорт. Обдумували і засвоювали досвід через рефлексії. Академія дає soft skills, які знадобляться у будь-якій професії. Я навчаюся на інженера, а це — проєктна робота і робота в команді, чого нас якраз і вчили в Академії.

Колись я думала, що хочу жити за кордоном, бо там краща медицина, освіта, безпека. Але в Академії я познайомилася із засновником Prometheus, побачила, як працює Dozorro, Prozorro, фонд “Життєлюб” — усі ці круті речі створюють українці. Я зрозуміла, що Україна — це країна можливостей. Я ще в школі організувала у рідному Ладижині походи до людей з інвалідністю і створила клуб англійської мови. Бачила, що можу щось змінювати, проте почувалася у цьому самотньою. В Академії я здобула друзів, які стали моєю підтримкою та підсиленням. Ми створили проєкт “Добродвіж” і долучити сотні людей до добрих справ! Ми й після випуску продовжуємо разом втілювати важливі ініціативи.

Я хочу, щоб моє село Дар”ївка, що на Херсонщині, стало найрозвинутішим в Україні. Це місія, яку я сформував в Академії. Ще у школі я робив проєкти у своєму селі, але мені бракувало місійності та однодумців. Усе це я знайшов в Академії, прокачав управлінські навички, навчився планувати і виходити із зони комфорту. Зараз я навчаюся на соціальній роботі. Можливо, це не звучить красиво — раніше я б сам не подивився у бік цього фаху. Проте Академія дала усвідомленість і вміння бачити глибше, а не гнатися за гарною назвою. Я задоволений своїм вибором, бо вивчаю практичні інструменти для роботи громади. Після навчання я обов’язково повернуся і розвиватиму своє село.

Після школи я не знала, куди вступати: близькі мені радили іноземні мови, фізмат, юридичний. Але досвід проєктів Академії дав зрозуміти, що я хочу навчатися на менеджменті. Я опанувала ораторське мистецтво, бо доводилося багато говорити на публіку, навчилася вести соцмережі, читати книги вдумливо. А ще здобула впевненість у своїх рішеннях, твердість у життєвих цінностях і спільноту, з якою ми досі не припиняємо спілкування ні на мить.

В Академії у мене було купа моїх “вперше”. Я вперше побував за кордоном, на Заході і на Сході України, вперше подорожував літаком. Вперше виступав перед великою аудиторією і спробував організовувати проєкти та знаходити на них гроші. Я навчився працювати в команді, слухати інших і знаходити компроміси, отримувати і давати якісний фідбек. Я навчався на комп'ютерних науках, але в Академії зрозумів, що хочу працювати з людьми, тому розвиваюся як ІТ-менеджер. У мене було бажання спробувати себе на державній службі, щоб вносити молодий ціннісний підхід. Через спільноту Академії я дізнався про вакансію в НАЗК — і тепер працюю там в ІТ-управлінні.